З чого складаються робочі будні рятувальників Полтавської пожежно-рятувальної частини Полтави
Ранок кожного рятувальника служби УДСНС починається із розводу о 8:00 — коли одна рятувальна бригада здає пост іншій. Ми побували у Полтавській аварійно-рятувальній частині, що знаходиться по вулиці Маршала Бірюзова 26/1, щоб дізнатися з чого складаються будні рятувальників. 48 хлопців по черзі заступають на службу через кожні три доби. В кожному караулі знаходиться по сім осіб. Караул, який приймає зміну, вишиковується навпроти того, що її здає. Перед заступанням на чергування для рятувальників проводять короткий інструктаж та своєрідну «політінформацію».
Заступник начальника аварійно-рятувальної частини, майор Мирослав Карнаух на розводі повідомив, що за добу в в області сталося п’ять надзвичайних подій, в них дві людини загинуло. Щодо подій в Україні та свят, Мирослав Карнаух розповів рятувальникам, що сьогодні День радіо та повідомив про останні новини.
— Кожен рятувальник підписує контракт на три роки. На даний момент заробітна плата рятувальника будь-якого рангу не менше 2 тисяч гривень. Пенсійний вік в середньому настає у 45 років. Зараз змінилося законодавство, раніше в стаж входила служба в армії, а зараз без армії можна прийти на навчання, одразу після школи. Але перевага, все ж таки, надається тим, хто служив у армії, — зазначив Мирослав Карнаух.
Навчання триває 3 місяці, воно проходить при навчальній частині управління ДСНС України у Полтавській області. Окрім фізичної підготовки, при прийнятті на службу рятувальників значну роль відіграє психічна стабільність майбутнього рятівника. При їх відборі з ними працюють психологи, при управлінні створена ціла служба психологічної підтримки, яка протягом роботи постійно працює з рятувальниками.
Також, до їхніх послуг кімната «Фізіологічного і психологічного розвантаження», в якій можна переглянути в затишній, домашній атмосфері телевізор, на кухні, що поруч, приготувати собі їжу. Все необхідне для цього тут є.
Окрім того, ми переконалися, що деякі рятувальники вірять в забобони, ставляться до них із серйозністю. Наприклад, ідучи з частини не заведено прощатися, мити ліхтарі сирен та одягати нову форму (перед тим, як одягнути, рятувальники її забруднюють, перуть, і лише потім одягають).
У частині нас супроводжувала начальник сектору зв’язків із ЗМІ та роботи з громадськістю Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області Світлана Рибалко.
— Їздила на особливо резонансні події і ДТП, коли багато потерпілих, — зазначила Світлана Рибалко.
Її робота пов’язана із стресовими випадками, коли гинуть люди, із ситуаціями в яких без залізних нервів не обійтися. Жінка розповіла як справляється із стресами:
— Я знала одну жінку інспектора, вона, коли бачить тіло загиблого, може втратити свідомість, їй стає погано. В мене такого немає, — розповіла Світлана Рибалко. — Коли я влаштувалася сюди на роботу в 29 років, дуже боялася побачити перше тіло. Перший виклик для мене став дуже важливим, я готувалася до нього морально. І якраз мені не пощастило. Поїхала на перевірку підрозділу у Кременчук, і в цей час надійшов виклик на пожежу в якій матір з дитиною загинули.
Матір вела аморальний спосіб життя, залишила недопалок на дивані і він почав тліти. Від чаду вони задихнулися. Це було у 2001 році, моя перша донька була якраз такого віку, як та дитина, що загинула. Я знала, що там, в хаті, дитина і мені доведеться зайти глянути на неї. Я зайшла, але дивилася через об’єктив камери спочатку, серце стукало, а потім натиснула на паузу і відвела камеру в сторону, вже заспокоїлась. Доводилося бачити різне і задихнулися люди, і згоріли, дуже важко коли це молоді люди. Взагалі, морально важко бачити смерті.
Щоб заспокоїтись від побаченого, Світлана Рибалко малює та вишиває, проводить час з доньками (2 роки і 22 роки) та спілкується з колегами. Вона жартує: «Рятувальник йде на пожежу, а ми йдемо на крок попереду, щоб сфотографувати його».
Сергій Варенко, рятувальник моторист рятувального відділення групи рятувальних робіт аварійно-рятувального загону спеціального призначення УДСНС у Полтавській області, працює рятувальником з 2011 року, він також вміє жартувати, до забобонів колег ставиться скептично. Мріє щоб викликів було менше, а зарплата побільше. Як і в кожного з нас, в рятувальників є свої страхи, про свій Сергій Варенко поділився з нами:
— Кожного разу, коли отримуємо виклик, боюся, щоб це була не моя адреса. Підходячи до свого будинку, дивлюся чи не стоять біля нього пожежні автомобілі. Боюсь, щоб того лиха, яке я бачу, не трапилося з моєю родиною, це дуже страшно.
Розмову про трагічне рятувальник згладив жартом про свою професію, стосовно того, що дехто вважає, що рятувальники багато сплять.
Взагалі день рятувальника розпочинається з підйому о 6:00. З 8:00 до 9:00 години можна поснідати. 9:00 до 13:00 — службова підготовка (особовий склад займається у класі, вивчає протипожежну тактику, підготовку по безпеці праці та інше). З 13:00 до 14:00 пожежники обідають, після обіду можуть півгодини відпочити, а потім зайнятися фізичними вправами. З 15:00 до 16:00 — на пожежно-стройовій підготовці пожежники або одягають свій спецодяг, або виїздять на пожежних машинах у внутрішній двір — проводять бойове розгортання. Потім рятувальники миють автомобілі та прибирають територію (всього в частині п’ять автомобілів). З 17:00 з хлопцями проводять індивідуально-виховну роботу, виконують додаткові вказівки, які надходять з головного управління. Вечеряють рятувальники з 19:00 до 20:00. Про це нам розповів заступник начальника частини Віталій Гаврилейченко.
— До речі, виїзди повністю коригують цей графік, — посміхається говорячи Віталій Гаврилейченко.
На виїзд рятувальники мають одягнути спецодяг за 30 секунд (це максимум, але хлопці вкладаються в 20 секунд). А виїхати з частини на виклик мають за 45 секунд. В свої костюми почувши сигнал вони буквально влітають, миттю стрибаючи в пожежну машину, яка розрахована на п’ять рятувальників. Кожного дня трапляється 1-2 виклики.
— Буває, що взагалі немає, а інколи й п’ять на добу, — розповів Віталій Гаврилейченко.
В частині він працює з 2011 року. Свою роботу називає специфічною, але цікавою.
— Я, як Чіп і Дейл, завжди готовий прийти на допомогу. Вихідний, не вихідний, відпустка, ми завжди залишаємося рятувальниками і готові виконати свій обов’язок, як що від нас це потрібно.
Від будь-якої втоми після роботи Віталію допомагають прийти в тонус двоє маленьких дітей.
— Прихожу додому, вони мені на шию вішаються і я розумію — я вдома, я щасливий, — сказав Віталій Гаврилейченко.
Володимир Удовченко, начальник рятувального відділення групи рятувальних робіт аварійно-рятувальної частини, рятувальником працює вже рік.
Хлопець добре пам’ятає свій перший виклик:
— Було задимлення будинку з першого по п’ятий поверх по вулиці Пушкіна у Полтаві. Ми провели евакуацію людей, вивели 18 осіб із під’їзду.
