Сергій Дорош, який тренуює полтавського гірськолижника-паралімпійця Дмитра Кузьміна, поділився із «Полтавщиною» враженнями від перебування у Сочі
18 березня із паралімпіади у Сочі повернувся полтавський гірськолижник Дмитро Кузьмін та його тренер Сергій Дорош. Щоб почути враження від змагань, ми завітали до Полтавського СДЮШОР ім. А. Бутовського, де нас зустрів Сергій Дорош. Перш за все, він продемонстрував нам значки команд інших країн, якими паралімпійці обмінювалися на згадку (з Германії, Голландії, Америки) та свій сертифікат учасника Паралімпіади. А ми запитали яке відношення до нашої команди було серед інших спортсменів та вболівальників.
— Самі росіяни до нас добре відносились. Є звичайно такі, які говорили: «Потерпите чуть-чуть, наши войска уже на Украине, скоро вам будет хорошо».
— І як ви реагували на такі зауваження?
— Образливо це. Я відповідав: «Якби ваші війська не вводили, в нас би було все нормально». Це по-перше, а по-друге, люди там зомбовані. Я вечорами дивився російські новини про Україну, з них я зрозумів, що ми з тобою «фашисти», «нацисти», «бандерівці». Це про всіх українців. В одного росіянина я запитав: «Я схожий на нациста, на Бандеру. Ти взагалі знаєш хто такий Бандера?». Він відповів, що не знає, а я запитав: «Так чому ти мене так називаєш?». Морально нам було важкувато перебувати в країні-агресорі.
— Рішення бойкотувати чи ні змагання довго обговорювали?
— 7 числа було відкриття, а 8 вже перші старти. До 7 березня кожного дня ми готувалися поїхати додому (авт.: паралімпійці прибули в Сочі 1 березня). Валерій Сушкевич (авт.: президент паралімпійського комітету України) зібрав нас і сказав, що в разі, якщо проллється кров хоч одного нашого солдата і якщо це буде провокація з боку Росії, ми на наступний день їдемо. Ось в чому полягав наш бойкот.
— Перебуваючи в постійному напруженні, українці показали не поганий результат, зайняли четверте місце із 19 країн світу. Як гадаєте, психологічне напруження якось вплинуло на цей результат?
— Я думаю, що так. Деякі спортсмени більше мобілізувалися. Ми хотіли показати, що Україна — це незалежна держава. Ми намагалися показати не свій характер, а довести, що ми нічим не гірші за інші країни.
— Які умови проживання були у спортсменів?
— Ми проживали в олімпійському селищі. Питань по проживанню і харчуванню взагалі не було. Харчувалися ми в ресторані де було представлено чотири чи п’ять видів кухні.
— Як ви гадаєте, чим так обурив організаторів напис «Мир» на формі у нашої спортсменки, яка несла прапор на закритті змагань?
— Це обурило «ОМОН». В нашої дівчини на кожній стрічці, на футболці був напис «Мир» різними мовами. Начальник паралімпійського комітету України спеціально поїхав у Сочі в типографію, де на стрічки та футболку наклеїли такі написи. Чомусь це не сподобалося Омону, і вони хотіли ці написи здерти, або примусити її одягнути куртку. І коли вона сказала, що або вийде так, або взагалі не вийде, то спортсмени інших країн обступили нашу дівчину і не дали Омону здерти цю футболку.
— Після інциденту поліцейські пояснив свої дії?
— Пояснили. Вони сказали, що це політичний момент, а спорт це не політика. Я думаю, що все це робилося із чийогось наказу.
— Володимир Путін не звертався до української збірної?
— Було. Після першого дня змагань, коли Віталій Лук’яненко виграв перше місце в біатлоні (здається на 15 кілометрів) у росіянина, який вигравав до цього всі чемпіонати світу, кубки, а наш Віталій переміг його. Путін приїздив на нагородження, щоб привітати свого спортсмена, але, оскільки виграв наш спортсмен, він відмовився його вітати. І коли ми зійшли із трибун і вже йшли до автобусу, щоб їхати в наше селище, Путін зупинився біля нас (він до нас підійшов, а не ми) і запитав, що це за хлопець у президента Федерації сліпих. Йому стало цікаво, хто міг виграти у росіянина, який постійно перемагає.
— Він був абсолютно впевнений, що його спортсмен переможе.
— Так, всі були впевнені. Це була перша церемонія нагородження і він на ній хотів нагородити свого спортсмена. А тут ми йому поламали схему.
— Як ви оцінюєте результати Дмитра?
— Зрозуміло, ми ставили задачу на максимальний результат — потрапити в трійку. Але реально ми всі розуміли, що змагаємося із спортсменами в яких досвід — 3-4 паралімпіади, а з Дмитром ми займаємося лише три роки. Його результат задовільний.
— Які труднощі, окрім морального стану спортсменів, у вас виникали?
— Глобальні труднощі полягали в тому, що траси були дуже м’які. Ми стартували коли було і +10°C і +8°C. В слаломі ми стартували о третій годині дня, другу спробу розпочали о сьомій годині вечора, ще й із запізненням на пів години, для слабозорих це важко, не комфортно змагатися при штучному освітленні. Наприклад, після швидкісного спуску і супер-гіганту двоє австралійців відвезли на вертольотах — травми отримували. А Дмитро все це бачив і, мабуть, трішки перестрахувався. Організатори змагань почали заливати траси спеціальною сумішшю — вода із селітрою, щоб траса була не такою м’якою, але, чи пропорції були не ті, стало ще гірше. На кожному повороті було по три рвані ями.
Змагання потрібно було проводити на місяць раніше, за всі 17 днів, що ми там були, жодного разу не було мінусової температури. Хіба що в останній день, коли випало пів метра снігу, але ми вже поверталися додому.
— Що на Дмитра чекає після змагань у Сочі?
— Через 3-4 дня ми мали б їхати на відкритий чемпіонат Франції і брати участь у п’яти видах змагань, але із за того, що немає коштів, ми нікуди не поїдемо. Мав би відбутися з 1 по 15 червня в Євпаторії з’їзд, а тепер не зрозуміло чи поїдемо туди. У жовтні в нас будуть навчально-тренувальні збори у Австрії, а в листопаді ми будемо проходити міжнародну кваліфікацію в Голландії (авт.: за станом зору Дмитра). Що найголовніше, паралімпійський комітет схвалив наш виступ і дав нам «зелену дорогу» на паралімпійські ігри в Корею, будемо готуватися.
— Голова полтавської ОДА Віктор Бугайчук чи мер Полтави Олександр Мамай якось вітали вас?
— Ніхто, нічого. Інших спортсменів так, вітають. А нас ні мер, ні губернатор не привітав. Можливо, вони й не знають, що ми були на змаганнях у Сочі.
- 1 просмотр
