До дня захисту дітей зазвичай всю увагу приділяють цим маленьким «квітам життя». Але дуже часто забувають про матерів, котрі їх виховують, часто — самотужки. Тому ми вирішили звернути увагу громадськості саме на проблему матерів-одиначок.
За словами психолога благодійної організації «Світло Надії» Світлани Большевої таких проблем є багато. Дуже гострою постає проблема соціальної адаптації і включення в соціальне життя матерів-одиначок.
Другою перешкодою в житті цих матерів є недостатнє розуміння їх проблем з боку державних установ. Саме розуміння, а не фінансування. Для прикладу: при влаштуванні малечі в дитсадок мати бачить зневажливе ставлення до себе, починаючи завідуючою і закінчуючи нянечкою та медпрацівниками. Зрозуміло, що й інші діти в садочку будуть переймати поведінку і ставлення дорослих.
Вирішити цю проблему нелегко. Адже для цього не можна просто «зверху» наказати відноситися до матерів-одиначок добре. Починати варто з просвітницької роботи серед працівників медичних закладів, педагогів, вихователів ще коли вони взагалі знаходяться на студентській лаві. Звісно, результати прийдуть через роки, але результат буде того вартий.
Дуже часто такі матері розуміють, що їм немає звідки чекати підтримки: батьки можуть проживати в іншій країні, бути похилого віку або взагалі померти. І не лише відсутність підтримки від батьків — як правило, у них взагалі немає звідки чекати допомоги, вони є самі з дитиною всередині суспільства і розуміють, що покладатися варто лише на себе. Плюс до всього — страх, що дитину можуть відібрати і відправити в інтернат, що теж не додає ентузіазму і радості в життя. Підтримка є дуже важливою для них, не менш, а інколи й більш потрібнішою за матеріальне забезпечення.
Зневажливе ставлення суспільства до матерів-одиначок породжує іншу проблему — невміння відстоювати свої права. Перед тими ж завідуючими, медпрацівниками, педагогами. Десь вони соромляться, десь відчувають себе неповноцінними, невпевненими в собі. Сукупність як зовнішнього супротиву, так і внутрішнього в результаті робить коло замкнутим.
Це стосується не лише дитсадочків, а й шкіл. Директори цих навчальних закладів часто зневажливо ставиться до дітей таких матерів.
При самому ж влаштуванні в дитячий садок останнім часом з’являється конкурс через велику кількість дітей. І неповні сім’ї часто програють його, адже не в змозі зробити «благодійний» внесок для прийому.
Для того, щоб отримувати державну допомогу в районному управлінні соціального забезпечення потрібно зібрати силу-силенну довідок. Перегляд державою суми щомісячних виплат міг би частково зарадити проблемам, але при сучасному стані економіки країни це нереально. Так що допомога, котра виплачується по досягнення дитиною повноліття, є смішною — 300-450 грн. Тому такі матері вимушені відразу ж шукати місце роботи. А власники фірм зовсім не поспішають влаштовувати такого співробітника. По-перше, є упередження: така жінка вважається безвідповідальною чи ненадійною. По-друге, якщо є маленька дитина, то зрозуміло, що мати часто буде відлучатися то у лікарню (при хворобі дитини), то у побутових справах (в садочок, тощо). Власникам підприємств невигідний такий співробітник. Можливо, ситуацію врятували б пільги підприємцям при наявності матерів-одиначок, але враховуючи те, що переважну кількість людей влаштовують на роботу неофіційно, то всі ці ідеї вмирають у зародку. Така мати має вийти на роботу навіть при хворій дитині, адже інакше завтра ця дитина залишиться голодною.
Для прикладу, у «Світлі Надії» розповіли про сім’ю, де батько пішов до іншої. Мати залишилася сама з дитиною, і буквально за 2 дні їх вигнали з орендованої квартири. Батьки — в іншій країні, частково допомагають з фінансами, але небагато. Жінка не мала прописки, тому звернулася в Центр адаптації. Працівники почали допомагати влаштовувати дитину у садочок, але отримали спротив від завідуючої. На очах у психолога завідувач і медпрацівник соромила цю жінку, розповідаючи про безвідповідальність матері, хоча та старалася з останніх сил, щоб дитина могла ходити в садочок. Дитину зрештою влаштували, але шрам і образа від приниження у матері залишиться на все життя. І такі випадки далеко не поодинокі.
Часто такі завідуючі починають вигадувати претензії до самої дитини. Для прикладу, Світлана Большева розповідає, що про дитину, котра перший день в житті була в садочку сказали, що він «неорганізований». Але ж про яку організацію можна казати у 2,5-річної дитини, котра вперше в житті прийшла в садочок? Зрозуміло, що для неї це стрес, але керівництво дошкільними закладами використовує цей факт для маніпуляцій.
З таким зневажливим ставленням матері-одиначки стикаються майже скрізь. Звісно, є і адекватні працівники навчальних і медичних закладів, котрі з гуманністю ставляться до матерів-одиначок, але, за словами Світлани, їх одиниці.
Тому працівники «Світла Надії» ставлять перед собою завдання змінити ситуацію такого положення матерів-одиначок, впливати на неї власними силами. Важливо донести до громадськості, що проблеми цих матерів не лише з їхньої провини, це провина замкнутого кола бюрократії, соціальної незахищеності, дискримінації з боку суспільства.
Люди мають гуманніше відноситися до цих проблем. Потрібно не лише, щоб певна завідуюча дитсадком це зрозуміла, а щоб зрозумів кожен. Ніхто не може бути на 100% впевненим у тому, що така проблема через кілька років не спіткає її.
Підтримайте таку матір, не відвертайтеся від її проблем. Адже стрес, який вона переживає, згодом впливає на її здоров’я, ставлення до дитини і, як наслідок, на саме дитя.
Найпростіше — забрати дитину до інтернату. Підтримати матір — набагато складніше. Але жоден інтернат не замінить сім’ю. Варто завжди це пам’ятати...
