Полтавець Микола Гладир вже 4-ри роки намагається стукати у всі “вікна та двері” чиновників та суддів, аби йому допомогли повернути те, що колись заробив, працюючи кранівником у ДПУ “Полтавагазвидобування” НАК «Нафтогаз України”.
“Я пропрацював там 16 років, а в 2006 мене звільнили, коли вже був на пенсії, та так і не виплатили десятки тисяч зароблених грошей за понаднормову роботу, – нарікає чоловік. – Я ж не прошу чужого, просто хочу, щоб віддали моє”.
З приходом нової влади у Миколи Гладира з’явилися сподівання, що нарешті на його проблему зважать, однак, каже, що знов і знов бачить, що надій мало.
“Я побував у Ворони (авт. – голова Полтавської облради), він наче й хоче мені допомогти, обіцяє, а бачу, що надій мало, бо знаю, що моє питання мають вирішувати на рівні столиці. Як пробитися до вищих керівників – проблема. Раніше хотів на прийом до Міністра Бойка потрапити – то це зовсім марна справа. Схоже, що й зараз мало що змінилося”, – розповів журналістам Новин Полтавщини.
Микола Гладир разом з дружиною за волею обставин взяли опіку свою онуку та змалечку її доглядають і виховують.
“Я ж не прошу за себе, я за онучку, яку ми з бабушкою вигляділи змалечку. Наразі їй 16 років, хочу, щоб вона вивчилась та одягатись могла не гірше за інших. Вона ж у нас така добра дівчинка, каже мені: “Годі тобі, дідусю, обійдемося без цих грошей”. Жаліє мене, але я вирішив для себе чітко – поки буду живий йтиму до кінця”, – зазначив Гладир.
Марні походеньки по кабінетах забрали здоров’я не тільки Миколи Гладира, а і його дружини.
“У мене був інсульт, у дружини – мікроінсульт”, – констатував чоловік.
Та, не зважаючи на слабке здоров’я та неспроможність багатьох кабінетів почути його, Микола Гладир має патріотичний настрій справжнього чоловіка:
“Я служив колись на ірансько-китайському кордоні. Тоді заворухи були ще й які, і під кулями побував. Зараз теж піду без вагань захищати Батьківщину, якщо візьмуть”.
