Полтавці Тетяна та Максим Соколови одружилися 28 травня у Київському відділі РАЦС міста. Через 15 хвилин після реєстрації шлюбу чоловік відправився добровольцем на Схід. Про це в ексклюзивному інтерв’ю Новинам Полтавщини розповіла Тетяна Соколова.
Розкажіть історію свого кохання?
Ми познайомилися 8 років в тому, у ресторані «Палаццо», на новорічному вечорі. Почали жити разом в цивільному шлюбі. Чоловік мій вдівець, у нього від першого шлюбу залишився син, який наразі служить у Збройних Силах України. Від армії не «косили» – відправили служити, захищати Батьківщину. Довгий час спільних дітей у нас не було, потім народився Кирило, якому зараз 4 роки. Він дуже любить тата.
Чому ви вирішили в такий нелегкий для України час одружитися?
Максим у мене капітан української армії. Він вирішив піти добровольцем служити на Схід. Йому 46 років, а призов був до 45 років, він просто пішов і попросився в “гарячу точку”. Його призвали. Щодо одруження, раніше у нас не виникало питань, чудово жили у цивільному шлюбі, нас все влаштовувало. У зв’язку з такою ситуацією в Україні чоловік запропонував узаконити стосунки.
Розкажіть, будь ласка, як проходила реєстрація вашого шлюбу?
Розписувалися ми у Київському РАЦСі міста. Всі плакали. Думала, розпишуть в якомусь коридорі швиденько, а вони відкрили святковий зал. Заплатила я за все 86 копійок. Я була вражена. Ми не встигли навіть купити обручки. Я встигла лише купити собі вишиванку, була в джинсах, чоловік у військовому. Реєстрація відбувалася ввечері. Рівно через 15 хв після оформлення шлюбу, чоловік поїхав у штаб, а на наступний день його відправили під Слав’янськ. Максим у мене такий патріот, говорить, що Україна буде Єдиною. Сім’я наша дуже патріотична. Менший син на патріотичному конкурсі «Міні-містер Полтави» отримав ІІ місце. Дитина дуже сумує за татом, і коли він приїжджає додому – це свято. А коли їде, син стає на коліна і просить, щоб тато не їхав. Все це дуже складно, бо ситуація в країні нестабільна.
Як до одруження поставилися Ваші знайомі?
Усі, звісно, здивувалися, що ми вирішили одружитися. Багато хто не розумів, чому чоловік у такий складний час залишив сім’ю і пішов захищати Батьківщину. Я спочатку плакала, а потім заспокоїлася. Сподіваюся, що в нас буде мирне небо над головою, і все буде добре. Головне тепер, щоб чоловік повернувся живий і неушкоджений, бо ми його чекаємо. Хочу висловити подяку усім тим, людям, які нам допомогли, за їх небайдужість та людяність.
Я щиро вдячна сімейному фотографу Людмилі Поповій та працівникам РАЦСу.
