Музиканти з полтавського рок-гурту «Дух свободи» розповіли про рок в Полтаві, зомбовану російську публіку, і про те, як треба боротися з сепаратистами
Музика здатна не лише приносити задоволення, продукувати адреналін, і змушувати відриватися від землі. Музика здатна перетворювати величезну кількість людей в один великий організм, який є живим, рухливим та запальним. Особливо це стосується рок-музики. Незважаючи на всі історичні заборони, перешкоди, та закиди громадськості, рок досі живе, розвивається і збирає стадіони. Про те, як живеться рокерам у Полтаві, з нами розмовляли музиканти молодого полтавського гурту «Дух свободи», гітаристи Ігор Моісеєв та Олексій Полторацький, а також чарівна солістка гурту Інна Артюшенко.
— Історія будь-якого музичного колективу розпочинається з того, що зустрічаються кілька людей зі схожим світоглядом, та поглядами на музику. Розкажіть про вашу зустріч, з чого все починалося?
— Починалося все з того, що ми з цим чоловіком, — говорить Ігор Моісеєв показуючи на Олексія Полторацького, — намагалися грати музику. В нас абсолютно нічого хорошого не виходило, ми взагалі думали все це закинути. Та ось одного разу, так би мовити, за склянкою чаю(сміється) Олексій мені сказав, що в нього є знайома дівчина, яка чудесно співає. Так до нас приєдналася Інна, і з того моменту власне розпочався «Дух свободи». Це було у 2012 році. Зараз нас вже п’ятеро, до нас з’явилися бас-гітара і ударні.
— Взагалі, не можна сказати, що ми тут всі однаково дивимося на музику, ось ці двоє, — киває Інна Артюшенко на музикантів, — слухають абсолютно різне, і конфліктуємо ми теж частенько, але як відомо, у конфлікті народжується істина, у нашому випадку це пісні.
— Хто у вас пише тексти, а хто відповідає за музику ?
Ігор Моісеєв: — Текстами у нас повністю займається Інна, а потім ми вже спільними зусиллями придумуємо музичне оформлення. У нас немає лідера, ми всі прикладаємо однакових зусиль, і кожен є по-своєму цінним і незамінним.
— Чи є у гурту якісь спонсори, чи продюсує його хтось?
Ігор Моісеєв: — Абсолютно ніяких, всі інструменти, всі студійні записи, абсолютно все відбувається за наші власні кошти. У минулому році запис трьох пісень коштував нам півтори тисячі гривень.
Інна Артюшенко: — Розумієш, те що ми зараз робимо, ми великою мірою робимо для власного задоволення, у своїй творчості ми певною мірою егоїсти. У «Духу свободи» звісно є певні цілі та амбіції, ми не хочемо вічно залишатися ні рівні Полтави. Але з іншого боку, якщо рок-гурт починає виходити на музичний ринок, він стає залежним від нього. Гурти нещадно орендують та навішують на них ярлики. Починаються виступи під пафосними гаслами «Рок — проти наркотиків» і тому подібне. Зараз же ми працюємо у своє задоволення, і керує нами лише власне бажання, а не якісь контракти, обов’язки, чи чиїсь примхи.
— Де ви зазвичай виступаєте зараз?
Олексій Полторацький: — Виступаємо там, куди запрошують, зазвичай це різні фестивалі. Виступали і в інших регіонах, минулого року взагалі їздили в Росію. Це було 24 серпня, люди дуже круто нас приймали, вітали з Днем Незалежності України, фанатіли від українських текстів.
— А зараз би поїхали до Росії?
Інна Артюшенко: Ні, зараз там все ж таки публіка дещо інша, зомбована. Люди потрапили під великий вплив пропаганди на телебаченні і в пресі. Вони думають, що у нас тут все погано, і вони нас рятують. Поїхати туди і цілий день слухати міфи про бандерівців, нам не хочеться.
— А чи вирізняється якось полтавська публіка на фоні інших?
Інна Артюшенко: Ну в Полтаві нас вже знають, знають нашу творчість. Є люди які приходять конкретно послухати нас. Дуже приємно, коли ти співаєш, і чуєш, що тобі хтось в залі підспівує.
Олексій Полторацький: А взагалі, все залежить від залу, від звуку, від апаратури, це дуже впливає на те, що чують глядачі.
— На заході молоді музиканти можуть зайти в перше ліпше кафе, домовитися з власниками, і грати у своє задоволення, здобуваючи добре ім’я і народну любов. Чи можливо щось подібне зробити в Полтаві?
Інна Артюшенко: Справа в тому, що у Полтаві немає відповідних закладів. Наприклад у Харкові, коли приїжджаєш, то тут то там можна побачити рок-кафе, де постійно грають важку музику, і приходить відповідна публіка. У нашому місті таких закладів немає, тож виступати ніде. Якщо зробити якусь акустичну програму, то музика буде вже зовсім не та, яку ми робимо. Ми виступаємо там, куди нас запрошують.
— Чи часто ви виступаєте на конкурсах чи фестивалях, як у Полтаві, так і за її межами?
Олексій Полторацький: Знову ж таки, виступаємо тоді коли запрошують. Все залежить від організаторів. Часто на фестивалі в інші регіони треба добиратися власним коштом, а для гурту з п’яти чоловік, це мінімум тисяча гривень.
Інна Артюшенко: Хоча іноді нам оплачують і дорогу, і годують. Буває так, що завзяті організатори самі йдуть в мінус, аби провести певне дійство. Проблема ще є в тому, що для того, щоб потрапити на якийсь фестиваль, треба пройти певний конкурс. Зазвичай це просто голосування у соціальних мережах, а займатися спамом і випрошувати лайки, це заняття не для нас. Якщо говорити про масштабі заходи, то ми наприклад потрапили на фестиваль «Червона рута».
Ігор Моісеєв: Так, ми вже фіналісти і в 2015-му поїдемо виборювати перше місце.
— А чи не організовують в Україні якихось виїздів для молодих музикантів, наприклад у зону АТО
Інна Артюшенко: Ні, таких пропозицій поки що не надходило, але якщо були б, то ми б із задоволенням виступили. Залякали б своїм роком всіх сепаратистів(сміється).
— Нещодавно світ побачив, ваш перший сингл, а коли чекати альбому?
Ігор Моісеєв: Як тільки будуть гроші. Якби ми мали багато фінансів, в нас би вже давно був альбом, нас би крутили по радіо і таке інше, а так, щойно з’являться кошти, так одразу і буде перша платівка.
— Розкажіть про якісь курйозні випадки на ваших концертах, що запам’яталося на все життя?
Ігор Моісеєв: Спеціаліст по курйозам у нас Інна, так як вона солістка, і їй найбільше дістається. Вона літає по сцені, може посковзнутися і впасти, але продовжує співати і люди думають, що так і треба.
Інна Артюшенко: Так, коли ми, наприклад, виступаємо під відкритим небом, і раптово йде дощ, нас починає бити струмом. Апаратура, мікрофони хриплять, стають небезпечними. Одного разу був прикол з фаєр-шоу. Я мала запалити вогняну кулю, але у нас закінчився керосин, і довелося скористатися спиртом. Це все було круто, але по-перше, я не врахувала, що коли довго тримати у роті спирт,то він дуже пече. По-друге — я відчула себе страшенним алкоголіком, ну і по-третє, спирт змішався зі слиною, тому замість того, щоб запалити вогняну кулю, я просто плюнула цією сумішшю на факел і загасила його. Люди поставилися з розумінням, мовляв буває.
— Скоро Полтава святкує День міста. Чи плануються якісь виступи з нагоди урочистостей?
Інна Артюшенко: Для нас самих це цікаве запитання, не відомо чи буде у Полтаві якийсь рок-концерт де можна було б виступити. Маємо надію, що врешті-решт відновлять традиційний «Мазепа-фест», а взагалі, якщо кудись запросять, то з задоволенням.
— А яким чином на вас виходять організатори різних заходів?
Ігор Моісеєв: По-різному, хтось чув про нас від знайомих, які бували на наших виступах, хтось натикався на нас в Інтернеті. Бувало й таке, що організатори взагалі не слухали музику, просто запрошували, бо їм потрібні люди.
— Ну і наостанок, що б ви хотіли побажати музикантам, які лише починають свою творчість з нуля? Можливо поділитеся секретами успіху
Олексій Полторацький: Ну якогось конкретного секрету не існує. Для того, щоб щось створити необхідні велике бажання, терпіння, фортуна і гроші(сміється). Останнє, не головне, але суттєво допомагає.
Інна Артюшенко: А я б побажала бути самобутніми і цілеспрямованими. Треба вірити у те що ти робиш, і нікого не слухати, тоді творчість буде справжньою, приноситиме задоволення і авторові і людям.
Ігор Моісеєв: Так, треба бути справжнім. Лише те, що народжується живим серцем, і щирим бажанням, здатне знаходити відгук у серцях інших людей.
- 2 перегляди
