Група ідейних людей нещодавно організувала цікавий захід для того, щоб подолати штучне роз’єднання українців. Десятеро відчайдухів із 7-ми міст західної, центральної та східної України вирушили у етно-трофі-рейд по гірських місцевостях українських Карпат. Тепер вони роблять фільм та фотоблог за підсумками акції і сподіваються, що люди нарешті побачать, що політики штучно їх роз’єднують! Організатор заходу полтавець Роман Неділько дав інтерв’ю Новинам Полтавщини та розповів про деталі подорожі та курйози, які з ними відбувалися.
Скажіть будь-ласка у кого виникла ідея організувати такий етно-трофі рейд і як всі учасники з різних міст познайомились між собою для цього?
Рома: Ідея виникла у мене, коли почалася інформаційна гра проти народу України. Коли почали ділити на таких і не таких, на східних і західних. І найбільше в цій грі дісталося мешканцям заходу, оскільки вони складали основу людей що загинули на Майдані і, тих хто виборював нашу свободу від узурпатора.
Оскільки я мандрую по Карпатах(це три області) вже п’ять років і за цей час дуже багато разів спілкувався з тамтешніми людьми у різних ситуаціях. То вже певне уявлення є, які вони на справді. До того ж в мене багато друзів звідти. Тому мені було вкрай прикро, що їх подавали як людей, яким треба в житті тільки розруха та революції, людей які ненавидять російськомовних і весь світ.
Тому після роздумів, що я можу зробити аби не допустити поділу своєї Батьківщини, в мене виникла ідея організувати етно-експедицію до Карпат, щоб зібрати думки людей і їх історії та показати людям зі всієї України. Чому саме ми повинні це робити? Бо ми – мандрівники. Ми бачимо набагато більше ніж інші. Ми не заангажовані політики, чи провладні діячі. В нас мета не піаритися на цьому, а вберегти людей від наклепу.
Тому я поділився своєю ідеєю зі своїм другом дитинства – Миколою, який виявив бажання допомогти. Власне питання було у автівці. То він без вагань почав шукати авто, щоб на останні гроші його купити. Й купив за три тижні до старту… було багато роботи, щоб підготувати його до такого складного етно-трофі-рейду. До речі саме йому належить думка назвати так експедицію – «ЄДНАННЯ».
Як довго тривала поїздка? Що найбільше запам’яталося, які загальні враження?
Рома: Тривала поїздка з 27 квітня й по 7-ме травня. П’ять областей: Хмельницька, Чернівецька, Івано-Франківська, Закарпатська та Львівська. Це майже півтори тисячі кілометрів складного шляху.
Складно сказати, що найбільше запам’яталося… Для мене все було передбачуване: і місцина, і люди… за п’ять років дуже різні мандри були і різними маршрутами. Це й зимні пішохідні походи, й літні та велопоходи.
Хоча найбільше запам’яталася поломка на хребті Красна. Досить стрьомна ситуація, до якої хоч і готуєшся кожен раз але завжди вони несподівані. Коли вже до кінця цього гірьского масиву залишалося десь кілометрів десять на крутому схилі, в нас відірвало передній міст на УАЗику і ми застигли на схилі.
Діло вже до вечора. Сонце сідає, вітер скажений. Ми на висоті 1500 метрів над р.м. Дві три спроби витягнути машину самотужки і ми розуміємо, що не вийде. Тому я з Володимиром Яциничом (наш керівник експедиції та мій перший помічник) вирішило, що він забере своєю машиною усіх, кого зможе, а ми залишимося ночувати й чекати на допомогу.
Так і зробили. Я залишив лише тих, хто мав досвід ночівлі в таких умовах і в кого відповідне спорядження було.
Ночівля пройшла без пригод, але з невеликим морозом. На ранок погода погіршилася і з сусіднього хребта Свидовець потягло чорні тучі. Стало досить сцикотно, бо бути на висоті разом з хмарами з яких фігачать блискавки якось впевненості не придавало. Але ми про це намагалися не думати. Володя у Колочаві (де вони нас чекали) намагався найти спеціальне авто, щоб нам допомогло, але на жаль нічого не виходило.
Ми зустріли декілька наших автогруп, які нам співчували, але своїми силами не могли допомогти. Вже хмари дійшли до нас і все затягнуло темрявою. Потім піднявся сильний вітер і гроза. Вже було ясно, що по такій погодні ніхто по нас не поїде, бо вода зробила з якої не є дороги – річку. Але диво прийшло несподівано… Ми зустріли польську групу автомандрівників, які без питань запропонували допомогу. Не зважаючи на те, що ми їх групу затримали на кілька годин й спустилися з хребта вже поночі. Але ніхто не нарікав на це. Я неймовірно вдячний полякам. Вони нас врятували і нашу експедицію.
Як сприймали місцеві жителі вас?
Рома: Добре й гостинно. Декілька разів ми ночували прямо в хаті у людей, які гостино запросили десять чоловік.
А загалом люди досить відкриті й відверто спілкуються з тобою. До речі, байдуже на якій мові. В ході експедиції в основному я розмовляв на російській і не було жодного разу якихось питань.
Деякі виявляли зацікавленість, підходили питалися хто ми і, що робимо. Коли взнавали, з якою метою приїхали, то дякували за це. В такі моменти я трохи губився. Досить емоційно складно сприймати таку щирість від людей. Але такі моменти приходило розуміння, що наша справа важлива для них і для нас самих. Ми повинні намагатися більш розуміти один одного і це не складно.
Що найбільше хотіли донести до українців за допомогою своєї подорожі?
Рома: Що ми всі однакові, хоч і розмовляємо різними мовами. Як одна людина сказала (автослюсар, що ремонтував нам машину) “Що ви, що ми – однакові… ми від Єдиного Бога насамперед”. Мова то взагалі заполітизована фігня, якою політики граються в досить небезпечні ігри. Нам не завадило те, що поляки не розуміли української, а ми польської. Але все ж порозумілися в складний для нас момент. Чому ми не можемо порозумітися між собою?
Чи збираєтесь щось подібне повторити?
Рома: Так є такі плани… Є кілька ідей і згодом я розкажу про них детальніше. Ми побачили, що це важливо. Адже, багато людей не бачать далі свого маленького світу, не через те, що не хочуть, деякі бояться зробить перший крок. Вони просто не знають, що там чекає на них. Дорога несе багато відкриттів і несподіванок, як і в цілому життя. Тому не треба цього боятися.
Щоб зрозуміти світ, треба цього хотіти в першу чергу.
Що Вам найбільше запам’яталося у менталітеті жителів західної України? Чи такі вже ми різні, як говорять деякі українські політики..?
Рома: Однакові ми, але в них досить глибока душа. Це кидається в очі відразу в кожній деталі. Наприклад їх ставлення до сім’ї та цінностей, що вкладаюся з дитинства. Ставлення до тебе, як до людини і повага твоїх поглядів. Нам теж треба більше цьому вчитися.
