Анатолій Головченко: Ми із Юрієм Крижберським збираємося повертатися назад в «Айдар», як підлікуємося
З 23 липня у Полтавському обласному військовому госпіталі лікується айдарівець із Полтави Анатолій Головченко. Його 17 червня сепаратисти під містом Щастя взяли у полон. Про пережиті тридцятиденні катування, звільнення з полону та плани на майбутнє ми поговорили із Анатолієм Головченком прийшовши до госпіталю. Спілкувалися на лавці, чоловік мав спокійний голос, не дивлячись ні на що його моральний дух залишився незламним.
Для початку ми запитали у добровольця, як він потрапив у зону АТО.
— 3 березня я прийшов добровільно в полтавський воєнний комісаріат, а 19 березня мене мобілізували. В травні ми написали рапорти на добровільний перевід в «Айдар», оскільки після того, як нас прикликали, ми служили при воєнному комісаріаті. Совість не давала сидіти на місці, новини дивимося, наші хлопці і там, і там, тому й написали рапорти.
— Після переведення в «Айдар», куди саме Вас направили?
— Спочатку в Старобільську були, а потім в місті Щастя під Луганськом.
— Як Ви потрапили у полон до сепаратистів?
— Під час бою 17 червня ми, п’ять осіб, були на танку. Він розвинув швидкість, зв’язку із ним не було. Колона із двох БТРів і двох БМП ішла позаду нас, ми від них відірвалися, але нас обстріляли із гранатометів. Я одразу упав, мене скинуло після першого вистрілу, оскільки я був зверху на танку, отримав контузію, сильно розбив голову, весь у крові був. Доки очухався, танк уже поїхав, я залишився один в оточенні, зі всіх сторін почали «шмалять», я почав виходити із оточення, вийшов, але до своїх не дійшов. Через тридцять днів полону, 17 липня мене обміняли на військовополоненого, декілька днів перебував ще у батальйоні «Айдар», а потім мене привезли в госпіталь. Хотіли ампутувати ногу, оскільки мені в неї ніж ввігнали, а також садни були, сильно голову розбили. Уламки зараз із рук вилазять, але то вже дрібниці.
— Хто саме Вас захопив: представники ЛНР, російські війська?
— Там були і чеченці, і росіяни. Знаходився я в Луганську, у так званої служби безпеки ЛНР, командира звати Остап Чорний.
— Про тридцять днів полону, що можете розказати?
— Як би сказати м’якше... Там на передовій ще різне було, а коли привезли туди, почався допит із катуваннями. Три дня там відходив.
— Що від Вас хотіли дізнатися? Про що запитували?
— Вони навіть відповідей не слухали. Питали за «Айдар». Головними були два питання: чи брав я участь у звільненні Щастя (якраз 14 червня ми його звільнили, а 17 я потрапив у полон) і скількох людей я убив. Але все, що б не говорив, їм було по-барабану.
— Де Вас тримали?
— В колишньому офісі Єфремова, там є гаражі ми там були. Зі мною, як військовополонений, там ще був відомий луганський історик Семистяга Володимир Федорович. Годували нас раз на день. Весь цей час не голилися, не купалися, зуби не чистили, що було дуже прикро.
— Ви сподівалися на повернення додому?
— Вже не сподівався. Вони погрожували спочатку покалічить, а потім вбити.
— Як відбулося ваше звільнення?
— Мене обміняв Володимир Володимирович Рубан (авт.: генерал-полковник, керівник Центру гуманітарної допомоги по звільненню полонених та заручників у зоні АТО), це єдина людина, яка займається цим. Моя дружина ходила і по полтавським всім, не буду говорити за міліцію, СБУ, вона і там була. Дійшла і до Ахметова, і до Міністерства Оборони, і до Президента. Всі просто кивали головою, говорили: «Так, добре, обміняємо», а в результаті нічого не міняли. Доки дружина не вийшла на Рубана. Я не знаю на когообміняли мене та інших полонених із «Айдара».
— Зараз із іншими колишніми полоненими айдарівцями спілкуєтесь?
— Так, ми із Юрієм Крижберським збираємося повертатися назад в «Айдар», як підлікуємося. Я тут до понеділка лежатиму, потім днів десять мені дадуть відпустку і потім, мабуть, поїду.
— Після пережитого Ви безстрашно повертаєтесь туди?
— Чому без страху, зі страхом, звичайно. Розумієте, я виходжу в місто, дивлюся, що багатьом людям це просто по барабану, вони навіть не розуміють, що там відбувається. Там справжня війна йде, а тут багато хто втрачає свідомість від одного виду повістки. Так а хто буде моїх двох дітей захищати. Комусь же потрібно туди йти.
- 1 просмотр
