Викладачі ПолНТУ ім.Ю.Кондратюка, розповіли чому з університету звільняють без причин

Троє викладачів ПолНТУ ім.Ю.Кондратюка, які не згодні із звільненням Артура Арояна, розповіли чому з університету звільняють без причин

Недавнє звільнення викладача ПолтНТУ ім.Ю.Кондратюка Артура Арояна викликало широкий резонанс. Громадський активіст, автор патріотичних проектів, звільнений без видимої причини керівництвом університету. З нами зв’язалися викладачі архітектурного факультету Святослав Келим-Золотайко, Нато Мікеладзе і Марина Герасименко, щоб відкрито, на пресу, розповісти, що ж відбувається в університеті, і чому там звільняють таких людей, як Артур.

Святослав: Ми підтримуємо Артура. Переконані, що все треба робити законно, по честі і по совісті. Якщо з ним вчинили неправду, то треба всіма законними методами, зокрема судом, знайти справедливість.

— Розкажіть як ви ставитеся до звільнення Артура Арояна з посади викладача.

Святослав: Артур є професіоналом. Навіть, якщо справа буде визнана законною, не на користь Артура, для керівництва — це безвідповідальний крок. На раді факультету, коли був конкурс, який згодом скасували, за нього проголосували всі 16 членів одноголосно, особисто сам проректор дав свій голос. Це підтверджує те, що факультет цінить його професійний рівень. Звільнили людину — хорошого знавця своєї професії, а це втрата для університету. Будь-який керівник, який хоче розвитку своєму підприємству, буде приводити до себе молоді, талановиті кадри, а коли звільняються такі професіонали, як Артур, тоді в цього підприємства не буде ніяких перспектив.

Нато: Його звільнили не за його професійні якості, бо в його якостях ніхто не сумнівається, а через певні особисті симпатії чи антипатії. Це вже не професійно з боку керівництва.

Марина: Ми як люди, які знаємо Артура, ніколи нічого поганого за ним не помічали. Це людина, яка віддається своїй роботі, і жодних недоліків, що стосуються його професійної діяльності, я не помічала.

Святослав: Несправедливо складена суб’єктивна думка керівництва щодо нього. На комусь же треба виливати свій гнів і обурення через те, що хтось щось пише в інтернеті.

Марина: Їхні звинувачення, не підтверджені жодними фактами.

— Як до його звільнення поставилися студенти і викладачі?

Святослав: Перший раз, коли це була тільки чутка, студенти були шоковані. Вони не бачать підстав для звільнення. Аби вони бачили, що Артур поганий викладач, було б все зрозуміло, а так вони починають вже запитувати: «Чому?».

Нато: Ті студенти, хто був з ним близько знайомий, знають усі ті утискання, які робилися на Артура перед захистом його дисертації. Коли ми робили Кадетаріум, то він ходив і боявся пройти повз Кадетський Корпус, бо йому зразу телефонували і питали, що він там робить. Просив вирізати із кадрів телебачення, кадри, там де він фігурує, бо це загрожувало захисту дисертації. В нас також не має впевненості, підписували наші заяви чи не підписували. Немає значення наша професійна підготовка. Ти подобаєшся керівництву або не подобаєшся. Якщо ти мовчиш і робиш, як тобі кажуть, то все буде в порядку, якщо ти висловлюєш якусь свою думку, то тут у тебе будуть виникати проблеми.

— Що за ситуація в університеті? Опишіть її. Між ким там відбувається протистояння?

Марина: Протистояння моральності і аморальності.

Святослав: Керівництво університету можна описати одним словом — пристосуванці. Обурливо було бачити колективний Ice Bucket Challenge в університеті, декілька днів тому. Коли керівництво кричить «Слава Україні — Героям Слава», хоча півроку тому, на засіданнях університету з трудовим колективом обговорювалося, щоб в університеті не було ніяких революцій, ніяких гасел, тільки навчання. Тільки влада змінилася, як вони перефарбувалися в інший колір.

Нато: Всіх викладачів та студентів відслідковували на полтавському Євромайдані. Через інших людей говорили, щоб туди не ходили. Відбувався моніторинг і в соціальних мережах за нашими сторінками у фейсбуці, ВКонтакті, які репости робимо. Це наше приватне життя, воно ніяк не стосується університету, і ми маємо право на свободу слова і свободу думки.

Марина: На наш факультет приходили фотографії викладачів, які стояли під час Єврореволюції на Майдані. І говорилося, що таких співробітників візьміть на облік. Це речі, в принципі, не нормальні, бо жодна людина не має утискати права іншої людини.

Нато: Це зараз всі вони кричать «Слава Україні — Героям Слава», раніше, це вони називали націоналізмом і фашизмом.

— Тобто в університеті керівництво натякало, що гасло «Слава Україні» — це фашизм?

Марина: Взагалі під час революції негативно ставилися, до прапорів, національної символіки.«Слава Україні» — взагалі щось страшне було.

Святослав: Вони говорили знімати прапори, бо це був прояв націоналізму.

Нато: В центральному корпусі університету було страшно надіти жовто-блакитну стрічку.

Марина: Кожен крок, який керівництво приймає зараз, наприклад, вивішування прапорів на гуртожитку, виглядає безглуздо, якщо згадати, які їхні дії були, ще зовсім недавно.

Святослав: До Полтавської обласної ради списки були відкриті, наш ректор пройшов в Миргороді, за мажоритарним округом від Партії регіонів. Але зразу після перемоги революції він казав, що ніколи не був ні в якій партії, його партія — університет.

— Багатьох викладачів не влаштовує таке життя в університеті?

Святослав: Важко сказати. Вони згодом будуть задумуватися, що правда коштує набагато більше ніж зарплата.

Марина: Викладачі бояться ризиків, які можуть виникнути після їх слів, дій. Хоча багато хто розуміє, що так не повинно бути.

Святослав: Ситуація, яка склалася із звільненням нашого колеги, залякала тих, які хотіли щось сказати, інших, правда, навпаки підштовхнула до дій.

Нато: Мовчати вже досить, ми вже намовчалися скільки років. Це призвело до дуже негативних наслідків. Зараз треба брати будь-яку ситуацію у свої руки і намагатися говорити правду.

Марина: Серед викладачів починають задавати питання, чому звільнили Артура. Ви розумієте, різні люди є. Ситуацію, яка склалася, багато хто усвідомлює. Тільки одних вона влаштовує, іншим байдуже, а інші бояться.

Нато: Бояться втратити роботу. Розуміють, що Артур не перший і не останній.

Марина: А студенти деяких моментів не розуміють. Хоча в найближчому оточенні, з яким спілкується Артур, нічого пояснювати не треба. Інші не розуміють, бо наше керівництво проводить добру виховну роботу, тому складно, коли тобі навіюють одне, думати інакше. Студенти, також бояться, бо на них легко тиснути. Ми, викладачі, відчуваємо ясніше ту ситуацію, яка склалася. Але це не значить, що в один прекрасний момент студенти не почнуть її відчувати.

— Як проводяться ці виховні роботи? Викладачі приходять до студентів і говорять що заборонено читати, що заборонено робити?

Святослав: Нам час від часу говорять ті офіційні сторінки, на які треба заходити, наголошується акцентовано, що на них правда.

Нато: Відверто ніхто нічого не каже, що робити. Це робиться через десятих людей, які передають інформацію, чи-то студентам чи-то викладачам. Хоча зрозуміло звідки та інформація поступає.

Марина: Керівництво тисне не відкрито. Ніхто відверто нічого не говорить. Але в разі чого, небезпеку ти на собі відчуваєш.

— Ви хочете змінити ректора Володимира Онищенка? В ньому весь корінь проблем, які існують в університеті?

Нато: Ми любимо свою роботу, нам подобається працювати на факультеті, любимо університет. Але те керівництво яке було при Партії регіонів, тим більше входило до цієї партії, має змінитися. В університеті мають працювати люди дійсно професіонали і патріотичні. А не гратися в патріотизм і перефарбовуватися при будь-якій нагоді. У людини мають бути чіткі принципи за якими він іде, якщо в нього не має принципів, то нащо тоді такий керівник.

Марина: Тим більше, коли така ситуація, коли з невідомих причин звільняють працівника. Тут уже виникають питання у кожної нормальної людини.

— Що треба зробити, щоб ситуація в університеті змінилася?

Святослав: Провести люстрацію. На жаль закон прийнятий, але він ще не запрацював. Ті високі керівники, що були при минулій владі, із керівних посад будуть скинуті.

Марина: Цього не треба боятися, такий досвід був в Польщі, Литві, Латвії. Ми даємо це інтерв’ю, виглядає, що ми чогось боїмося, а правду потрібно говорити без страху.

— До вас керівництво університету як ставиться? Негативне ставлення особисто до вас є?

Святослав: Прямо мені ніхто нічого не говорив, проте через людей, певними шляхами, розуміємо, що вони нас не люблять.

— Наступними кандидатами на виліт ви себе не відчуваєте?

Нато: Звичайно відчуваємо. Раніше ми думали, що якщо в тебе дисертація, то тебе точно залишать, бо людей професіоналів дуже мало. Зараз із дисертацією тебе можуть вигнати, як непотріб.

Марина: Професійна твоя діяльність, кваліфікація, нікого не цікавить. Тут питання в тому, чи маєш ти таку позицію, як керівництво чи ні. Можна навести паралелі. Університет — це маленька держава. Що відбувалося зимою в нашій державі, відбувається сьогодні в нашому університеті. Поведінка дуже в багатьох речах аналогічна, мабуть просто люди не вчаться на помилках чужих.

Лист Артура Арояна до Технічного університету, про те, щоб йому були надані копії документів, обґрунтування підстав його звільнення, до цих пір залишається без відповіді. Найближчим часом Артур планує подати позов до суду, щодо свого незаконного звільнення з університету.