Життя 30-річної Ірини з Луганщини за одну ніч перетворилося на жахливий фільм. Її чоловік – у полоні в проросійських бойовиків, жінка з 8-річним сином змушені були втекти з рідного містечка, щоб зберегти свої життя.
У редакції біженка, плачучи, розповіла свою історію.
З пакетом легких речей для сина Ірина з містечка Олександрівськ, що неподалік Луганська, де зараз проросійські активісти тероризують область, втекла до спокійної Полтави. Як розповіла, намагається знайти спосіб врятувати коханого чоловіка, який уже кілька тижнів знаходиться у полоні у підвалі Луганського СБУ, захопленого терористичною організацією "ЛНР" (Луганська Народна Республіка).
Чоловік жінки, Ілля – громадський активіст, один із організаторів мітингів на підтримку Майдану в Луганську. Саме через це, переконана Ірина, її чоловіка утримують озброєні бойовики. Не стримуючи сліз, потай від сина Богдана, з яким прийшла до редакції, зізнається: нестерпно не знати, чи є коханий серед живих, що з ним.
Втікали з Луганщини поспіхом, встигли зібрали лише пакет речей
До Полтави жінка з сином добиралися потягом.
– Іншим транспортом було б дуже важко, усі дороги перекриті, величезна кількість блокпостів, – розповідає біженка. – Скажу чесно, навіть не знаю, про що зараз думати, дуже розгублена, не знаю, як бути далі.
Згадуючи вечір, коли до її будинку увірвалися озброєні бойовики, не стримує рясних сліз і відвертається від сина Богданчика, щоб він не бачив сліз мами.
– 23 травня, пізно увечері в наш будинок увірвалися кілька озброєних чоловіків, усі були в масках, – згадує чи не наймоторошніший день у своєму житті жінка. – Я в цей час була на кухні, син спав, добре, що не бачив цього всього. Один із чоловіків з автоматом став у дверях біля мене, інші "скрутили" чоловіка. Забрали телефони, системний блок. Я запитувала, хто вони, чого треба. У відповідь почула: ми армія Сходу, зараз дещо заберемо і все буде добре. Але вийшло все навпаки. Озброєні чоловіки забрали Іллю, як був, без одягу, у одній білизні. Нічого не пояснили. Знаю, що його відвезли спершу на блокпост, там катували, били, використовували електрошокер. Хотіли дізнатися якусь інформацію. Яку – не знаю, мені нічого не пояснили.
Чоловіка Ірини кілька тижнів утримують у підвалі
Далі, за словами біженки, чоловіка відвезли у будівлю Луганського Управління СБУ, що захоплене терористами. Жінка каже, тримують у підвалі, зв’язку з чоловіком немає жодного. Така плата за те, що громадський активіст – один із небагатьох луганчан, що організовували проукраїнські мітинги, переконана жінка.
– Подробиць про діяльність чоловіка я не знала, він не втаємничував мене в них, – розповідає. – Єдине, знала, наприклад, що тоді то і тоді у чоловіка зустріч з тими чи іншими людьми; іноді деякі люди бували у нас вдома. А конкретних подробиць не знала, вони мене не стосувалися. Наше містечко невеличке, усі всіх і про всіх знають. Мій чоловік говорив українською мовою, думаю, його громадянська діяльність стала причиною того, що він зараз у полоні. Я раніше говорила російською мовою, а зараз принципово лише українською. За чоловіка нічого не вимагають, нічого не кажуть. Він там роздягнений, побитий, голодний. А я не можу нічого зробити. Кілька разів намагался передати їжу і одяг, але їх просто не передали.
Ірина навіть не знає, чи живий батько її дитини, адже зв’язку з ним немає жодного. Для 8-річного Богданчика, який не розуміє ситуацію, в якій опинилася родина, татко – у відрядженні. Хлопчик сумує за будинком, як зізнався, а ще за двома котиками, за якими зараз наглядають родичі з Луганщини.
– Краще, коли син нічого не знає, та й вік у нього такий, мало що зрозуміє, – намагається посміхнутися біженка. – Звісно, запитує де тато, говорю, що у відрядженні. Синок запитує, чи все гаразд. Кажу, так. Тоді дивиться на мене і питає, чому ж тоді плачеш, мамо. Пояснюю, що шкодую за будинком, адже там війна.
У Полтаві мама з сином терміново потребують матеріальної допомоги
Виїхати з Луганщини допомогли знайомі люди, розповідає біженка. Їх тимчасово поселили у гуртожитку технологічного технікуму. Як довго будуть на Полтавщині – не знає.
– Шукатиму знайомих у Києві, щоб зробити якомога більше розголосу моїй історії, можливо, це допоможе визволити чоловіка, – говорить Ірина. – Розумієте, в мене на гасне надія побачити чоловіка, обійняти його. Я хочу визволити його. Мені більше нічого не потрібно, чесно.
Втікали поспіхом, бо попередили, що можуть бути проблеми, зізнається Ірина. А тому навіть речей необхідних зібрати не встигли.
– Ми втекли з пакетом речей, тому потрібне елементарне – кросівки для сина. Я взяла лише шльопанці, шорти, кофтину теплу. Збиралися дуже швидко, що схопила під руку те і поклала до пакету, – говорить біженка.
Коштів на прожиття у Полтаві Ірина теж не має. Роботу довелося покинути через загрозу небезпеки.
– Розумію, що мені тут, на Полтавщині, потрібна буде робота, але нічого не можу думати, вирішувати, почуваюся такою розгублено, ніби мені відтяли обидві руки, – зізнається.
Ірині і її сину, якого у Полтаві збираються оформити в дитячий літній табір, аби мамі було зручніше знайти роботу, дуже необхідна допомога небайдужих. В першу чергу потрібне взуття (кросівки) для 8-річної дитини, а також теплі на дитину і невисоку маму. Не зайвими будуть продукти харчування, засоби гігієни, кошти.
З дозволу Ірини Єфремової публікуємо номер її мобільного телефону. За безпосередніми контактами можна запропонувати допомогу та дізнатися, який розмір речей необхідний: 0953329855.
До теми – Для біженців створили інформаційний центр у Полтаві. Нагадуємо контакти: Тел.: (098) 203-38-74, (066)16-77-086, (098) 555-82-98.
Також безкоштовну консультацію можна отримати за телефоном «Обласного контактного центру» Полтавської облради: 0 800 502 230.
