Прощалися з Миколою Чепігою в Полтаві – у дворі, де мешкають його батьки, а поховали в селі Надержанщина, де живуть Миколині дружина й донька.
Проводжати в останню путь загиблого на війні полтавця, прийшло понад сто людей. Це рідні, друзі, колеги по роботі (Микола Чепіга працював слюсарем на локомативному депо), товариші по службі, представники військкомату, небайдужі мешканці міста. Від влади був лише Роман Чабановський, заступник голови Полтавської обласної адміністрації. Він зазначив, що прийшов на похорони, як приватна особа.
– Я не можу сказати, чому тут немає інших представників влади. Можна було б організувати офіційне прощання з Миколою Чепігою, наприклад, в обласній раді. Але настільки мені відомо, рідні цього не захотіли. Я дізнався сам про це прощання і прийшов сюди, як приватна особа, – розповів Роман Чабановський, заступник голови Полтавської обласної адміністрації.
Прощання з Миколою Чепігою розпочалося о 10.00 ранку на вулиці Сортувальна, де живуть його батьки. Ніхто не стримував сліз, плакали всі. Навіть військові, які були на Сході, та бачили не одного пораненого і загиблого, витирали сльози з обличчя. З прощальними словами виступили військовослужбовці та колеги загиблого.
– Чепіга Микола Миколайович був призваний на військову службу за мобілізацією в особливий період. Прийшов добровольцем, проходив службу в Полтавському обласному військкомісаріаті на посаді стрільця відділення охорони. Коли відділення охорони потрапило під скорочення, всі військовослужбовці, які в ньому перебували – 11 осіб, висловили бажання продовжити службу. Вони поїхали в Луганський батальйон територіальної оборони, який опинився на передовій. Ми до останнього вірили, що Микола Миколайович живий, але так сталося, що 17 червня його вбили сепаратисти, але про це рідним та близьким стало відомо значно пізніше. Перемовини із сепаратистами про перевезення тіла, були дуже важкими, бо Луганськ зараз не підконтрольний українській армії. Микола Чепіга – патірот, він герой України, він не міг відстоюватися за спиною рідних, коли в країні така ситуація– зазначив військовий комісар, підполковник Ярослав Пистун.
Ховали Миколу Чепігу у закритій домовині, обгорнутій в синьо-жовтий стяг, оскільки помер він ще 17 червня, проте про його смерть рідні довго не знали, а тіло тривалий час не могли привезти додому.
Один із товаришів, з яким Микола Чепіга служив разом на Сході (прізвище попросив не називати, бо в полоні ще багато наших хлопців), розповів:
– З Миколою ми разом служили із самого початку – з 19 березня. Він був дуже життєрадісним та веселим, щодня говорив по телефону з дочкою.
–Ми працювали з Миколою в одній організації, але на різних посадах, я машиністом, він – слюсарем. Спілкувалися з ним не так часто, але Микола був хорошою людиною, завжди усміхненим, з ним не було сумно. Жаль, що більше нам не доведеться працювати разом. Сьогодні попрощатися з ним прийшли всі колеги, незважаючи на робочий день, – додав Олександр, колега загиблого.
В останню путь Миколу Чепігу проводжали під довгий пронизливий гудок, який линув з локомотивного депо, де він працював.
У загиблого військовослужбовця залишилися батьки, дружина та маленька донька.
- 2 перегляди
