Полтавка Алла Федорченко, доброволець батальйону "Січ", розповіла в ексклюзивному інтерв’ю про те, що довелося відчути і побачити у зоні АТО.
«Нас посадили до величезної автівки і повезли. Куди? Надовго? Ніхто не знав. Я лиш спостерігала за очима побратимів - напівсонних, напівзбуджених чи то наляканих невідомістю. Але всі як один, без вагань, йшли вперед. Це було наше перше бойове завдання... Разом із побратимами із Нацгвардії ми звільняли населений пункт від сепаратистів. Автоматні черги вже не дивують давно... Цього дня я вперше почула, як неподалік нас стартували "Гради". Від такого гулу дійсно стигне кров... Але страх - миттєвий і до всього швидко звикаєш, а от бажання жити у вільній Україні - непоборне і постійне!» – так тендітна дівчина із Полтави Алла Федорченко напише на сторінці у соціальній мережі про свої враження від перебування у зоні анти-терористичної операції.
Ця красива дівчина добре знає як тримати у руках зброю та уміє дати відсіч
ворогові не гірше за інших бійців. Член «Соколу» (українська молодіжна націоналістична організація), Алла була активним учасником Майдану, тому коли на Сході країни спалахнув конфлікт – вирішила йти в зону АТО добровольцем. Дівчина – боєць спецпідрозділу «Січ» (добровольчий батальйон патрульної служби міліції особливого призначення, створений в червні 2014 року у структурі ГУ МВС України з добровольців ВО «Свобода»). Зараз полтавка повернулася у місто на ротацію, проте незабаром знову вирушає у небезпечну зону. Каже, відчуває обов’язок захищати рідну державу і не може стояти осторонь, коли Україну накриває біда.
– Усі мої друзі, побратими, з якими була на Майдані, вирішили йти захищати Україну. Частина пішла в «Азов», інша частина в інші батальйони, а ще частина вирішила йти в «Січ», – згадує Алла. – Звісно, я не могла сидіти в цей час вдома. Адже 3 місяці такого насиченого життя, яким воно було на Майдані, не могли минути непомітно, загалом, просто не змогла сидіти вдома. Якраз у червні було оголошено набір у батальйон «Січ» і оскільки я поділяю націоналістичні погляди, вирішила вступати в його ряди.
Батьки дівчини не відразу схвалили мужній вчинок доньки. Втім, лише тому, що хвилюються за неї.
– Сказала, що працюю у сфері кадрових питань, в принципі, це було правдою, не брехала, – посміхається дівчина. – Звичайно, батьки не хотіла аби я їхала. Досі нервують. Заспокоюю їх, мовляв, все ж нормально, я повернулася. Зі мною все добре.
Неоголошена війна зміцнила почуття: з коханим дівчина в одному батальйоні
Несхвально про бажання Алли стати добровольцем відгукнувся й коханий дівчини. Та так склалося, що закохані перебувають в одному батальйоні і більше того, в одній групі.
– Коханий командир першого взводу. Він був проти того, щоб я їхала на Схід, – ділиться Алла. – З часом вдалося переконати. До речі, мала їхати у іншу ротацію, ми не знали, що будемо в одній групі. Повідомили про поїздку дуже швидко, речі мала збирати за вечір. З одного боку розумію коханого, адже важко їхати десь на завдання і знати, що я десь бігаю і зі мною щось може трапитися. Він не може нормально сконцентруватися на цілі, на ворогові. Тим більше, окрім мене, відповідає ще за 25 людей. А з іншого боку, добре, що я була поруч. Це підтримка. По-перше, психологічна. Поспілкуватися, обмінятися думками, почути жіночий голос – це дуже важливо.
Військова жіноча мода – бронежилет замість сукні
В батальйоні, в якому воює Алла, окрім неї ще двоє жінок. Алла займається інформаційною роботою, висвітлює діяльність батальйону, їздить на завдання разом з хлопцями. В поїздках дівчата – на рівні із бійцями: мають зброю, захисний одяг, бронежилет, каску.
– Я проходила разом із хлопцями курс навчання, нас ганяли без попуску, на повну. Ми повзали, падали, шкутильгали, тому добре знаю, як тримати зброю, і звісно, на завдання йдемо зі зброєю, – пояснює полтавка.
Обмундирування важить приблизно до 20 кілограмів. Носити майже постійно бронежилет дівчина уже звикла, каже.
– Спочатку було важко, тому під час підготовчих тренувань уже були у бронежилетах. Тому що ми уже наперед знали, що доведеться бігати, битись, стрибати. Був такий випадок, коли поїхали на зачистку населених пунктів із бійцями з Нацгвардії, повинні були дуже швидко пересуватись. А їхали на великому Камазі, на ньому було спеціально обладнане місце для сидіння. Бійці поруч перевіряють інші авто. Зненацька дають команду. Треба швидко бігти. І ти біжиш, на ходу заскакуєш на машину і все це робиш у бронежилеті, у касці, зі зброєю і з фотоапаратом у зубах, – посміхається, згадуючи.
Побратими із батальйону ставляться до дівчат як до рівних, нормально сприймають. Алла розповідає, здружилися на тренуваннях.
– Хлопці знають, що я їх посестра, завжди готова прийти на допомогу, у будь-якій ситуації підтримати, допомогти, – каже. – Звичайно, коли завдання дуже серйозні і ніхто не знав чим вони закінчаться, деякі хлопці виступали проти, щоб жінки туди їхали, бо хвилюються.
Серед обов’язків дівчат із «Січі» – займатися канцелярською роботою. Кажуть, хлопцям просто не вистачає часу вести певні записи, обліки. А робити це дуже важливо.
В зоні АТО батальйон «Січ» проживав у гуртожитках поблизу Слов’янська. До цього у покинутих приміщеннях проживали сепаратисти. Тепер же це постійна база батальйону. Доводилося сміливій полтавці ночувати й на блокпостах, у холодних вагончиках із тонкими стінами.
Батальйону "Січ" необхідні теплі речі
Батальйону дуже допомагають земляки із Полтавщини. Надходить поміч й з інших областей, адже бійцям батальйону допомагають волонтери зі всієї України. Наприклад, тернопільські волонтери навіть авто для швидкої допомоги надали. Ще два автомобілі привезли для того, аби бійці могли швидко пересуватися. Постійно допомагають харчами. Проте зараз є певні потреби.
– Зараз є необхідність у теплих речах. Термобілизна начебто і є, але коли стоїш на посту уночі, дійсно дуже холодно. На Полтавщині якось не так холодно вночі, а на Сході аж пар з рота йде, наскільки прохолодно. Тому потрібні бушлати, куртки, тобто теплий верхній одяг. Шапки потрібні, краще флісові, такі не пропускають повітря і крізь них добре чути. Якщо говорити за хлопців, які стоять на блокпостах інших добровольчих батальйонів, то вони теж стоять голі-босі. Те, що говорять по телебаченню, що, мовляв, усе є, не зовсім правда. У деяких навіть літніх форм немає, а уже зима незабаром. Також потрібні тепловізори, для хлопців, які стоять на блокпостах за кілька кілометрів від сепаратистів. Дехто говорить, що тепловізори є, але керівництво не видає, – зауважує Алла.
Місцеві жителі приносять бійцям каву і печиво
Місцеве населення, за спостереженнями дівчини, ставиться до українських
військових позитивно.
– Люди підходять до наших хлопців, які патрулюють звільнені міста, повідомляють про якісь «помічені рухи чи підозрілих людей». Приносять каву, печиво, – говорить.
"Січ": не лише захисники, а й благодійники
Батальйон «Січ» не лише захищає цілісність української держави, а й займається благодійницькою діяльністю у зоні АТО.
– У Слов’янську є будинок-інтернат для дітей із вадами зору. Про них всі забули. Місто залишилося у повоєнному стані, спонсорів дитбудинок не має. Тому ми відвезли дітям триденну норму харчування батальйону (картопля, сало, згущене молоко, печиво та багато іншого). Діти дуже були раді. Вихователі приймали продукти зі сльозами на очах, бо годувати дітей було нічим, – розповідає дівчина. – Також допомагали дітям-інвалідам одягом. Батальйону привезли одного разу гуманітарну допомогу, серед іншого був дитячий одяг, який, ймовірно, поклали помилково. Тому ми передали його дітлахам. До речі, разом з продуктами нам привозять і дитячі листи та малюнки. Вони дуже підтримують хлопців, підіймають настрій.
Не обходиться й без курйозних випадків.
– Одного разу, перевіряючи автомобілі на блокпосту, бійці АТО зупинили автівку, в якій кілька чоловіків везли хліб і 200 пляшок горілки. Наші хлопці горілку відібрали, виставили в ряд і розстріляли кожну пляшку. Чоловіки, які були за кермом авто, дуже здивувалися. бо думали, що алкоголь просто відберуть, – згадує Алла і готується днями повертатися в ряди батальйону.
- 4 перегляди
