Люди, які працюють у вуличних агітаційних наметах, поділилися своїми аргументами на користь своїх кандидатів у депутати
За тиждень до виборів ми вирішили пройтися по наметах, щоб зрозуміти, що вони думають про своїх кандидатів. Кожні вибори, парламентські чи президентські, мають свої «симптоми». Кожне місто починає наповнюватися різнокольоровими наметами, в яких стоять люди і роздають друковану агітацію. Ми вирішили перевірити, що окрім паперу з хвалебними одами полтавським кандидатам можуть запропонувати виборцям люди у наметах. Слід сказати, що результати були різними.
Першим наметом, до якого ми завітали, був намет партії, яка закликала віддати свій голос за «Партію, яка завжди твердо стоїть на своїй позиції.» На запитання, що ж може зробити для Полтави даний кандидат, нам почали розповідати його біографію. Звісно, біографія, це добре, але запитання довелося повторити. Тоді ж нас взагалі запевнили, що можна залишити свої контакти і кандидат сам нам передзвонить і вирішить всі проблеми. Це здалося фантастичним — кандидати самі дзвонять і питають: «Чи вам не треба чого?». Хлопці у наметі назвалися волонтерами, які працюють за ідею, правда саму ідею озвучити не змогли, але то для них не важливо. Що ж крокуємо далі.
Наступний намет зустрів нас радикально радісно, там перебували дві жіночки, які на запитання чим особливий їх кандидат, нам також розповіли біографію. Довелося запитати, ще раз. Тоді нам пояснили, що їхній кандидат надзвичайно близький до Полтави і буде робити для неї все. А коли їх спитали, що ними керує, вони заплутались, одна заявила, що вона безробітна і заробляє гроші, інша ж навпаки «за ідею». Озвучити цю ідею нам теж не змогли.
Далі було ще цікавіше, героєм агітації з наступного намету був кандидат, прізвище якого майже списано із хлібобулочного виробу. Тут нас теж зустріли привітно. Нам теж розпочали з офіційної біографії кандидата, але на цьому все ж не зупинилися. Агітатори спокійно розповіли нам про всі гріхи деяких конкурентів, а на запитання, чому їх політична реклама розміщена в недозволеному законом місці, відповіли, що «нічого страшного — комунальники приберуть».
Крокуємо далі, а далі у нас була партія, яку в Полтаві представляють кандидати Прямогорло і Барабан (назвемо їх так). Тут нас порадували своєю чесністю, однозначно заявивши, що Барабан — чудило, яке починається з великої букви «М». Стосовно Прямогорла, нам сказали, що «люди кажуть, що він непоганий», і взагалі нас ненав’язливо скерували до сусіднього намету, туди, де пишаються батьківщиною та однією відомою жінкою. Серед наметів, які ми відвідали, найбільше нею пишався старенький чоловік, який переконував, що поєднує приємне з корисним, отримує надбавку до пенсії і агітує за свого кандидата. Щоправда, чим особливий цей кандидат, він так і не пояснив, сказавши, «запитуйте у тих, хто його знає».
У наступному наметі також перебували дві жінки, які представляли певну владну партію. З’ясувалося, що кандидат від цієї партії також охоче роздає свій номер мобільного телефону. Агітатор ввічливо розповіла про кандидата і до всього — вправно оперувала рейтингами і цифрами, заплутавши нас вщент. З її слів, і вона, і її «колега» теж працюють за ідею і безкоштовно, але старша жінка при цьому чомусь відвела очі і відійшла.
Тож можемо констатувати, що люди, які стоять у агітаційних наметах, добре вчать біографії своїх кандидатів. Дехто з агітаторів не приховує, що його кандидат — нехороша людина. Інші не приховують, що грошова прибавка до пенсії — це чудово, а треті полум’яно нас переконували, що ідея (яку вони не можуть сформулювати) сильніша ніж грошова компенсація за агітацію.
- 2 перегляди
