Іван Петрович Котляревський - видатний український письменник, драматург, перший класик нової української літератури, перший автор, який почав писати на сучасній українській мові. Народився 29 серпня (старого стилю) 1769 в Полтаві, в сім’ї чиновника з дрібномаєткових дворян. Навчався він, за звичаєм того часу, спершу в дяка, а з 1780 року - у Полтавській семінарії. У 1789 році у звязку зі смертю батька він залишив семінарію і поступив на службу в канцелярію «новоросійського» намісника. Служба в канцелярії йому, однак, не припала до душі.
У 1793 році він її залишив і цілком присвятив себе педагогічній діяльності в якості вчителя і вихователя дітей місцевих поміщиків. Роки поневірянь по поміщицьким маєткам пройшли не
безслідно. За словами біографа поета С. П. Стеблін-Камінського, саме в цей період свого життя Котляревський придбав те глибоке знання української народної мови та побуту, яке пізніше так вражало його сучасників: «Бував він на іграх народних і сам переодягнений брав участь у них, старанно вслухався в народну мову, записував пісні і слова, вивчав мову, звичаї, обряди, повір’я, перекази».
На початку 1796 Іван Котляревський вступив на військову службу - до Сіверського кінно-єгерського полку, який квартирував тоді в Полтаві. Коли у 1806 році почалася російсько-турецька війна, полк, в якому він служив, був відправлений на театр воєнних дій; тут Котляревський протягом усієї війни вів за дорученням полкового начальства «Журнал військових дій «(рукопис цього» Журналу «дійшов до нас), брав участь в облозі Бендера і Ізмаїла, а в грудні 1806 їздив, ризикуючи життям, схиляти буджацьких татар до мирного приєднання до Росії.
Після закінчення кампанії Котляревський служив в полку недовго - у 1807 році він був переведений в інший полк, Псковський кірасирський; на початку наступного року він вже вийшов у відставку і, в чині капітана, повернувся до Полтави в надії де-небудь влаштуватися на службу. Це йому вдалося тільки в 1810 році, коли, після довгих турбот, він, нарешті, отримав вакантне місце наглядача полтавського «Дому виховання бідних дворян». Він енергійно взявся за доручену йому справу і скоро «будинок» цей перетворив на зразковий навчально-виховний заклад.
У 1812 році Котляревський, за дорученням «малоросійського» генерал-губернатора Я. І. Лобанова-Ростовського, взявся за формування п’ятого козачого кінного полку. Блискуче, в досить короткий термін, виконавши в дні Вітчизняної війни це відповідальне доручення, український письменник отримав ряд нагород і остаточно закріпив своє і службове і суспільне становище в Полтаві.
Коли в 1817 році за ініціативи нового «малоросійського» генерал-губернатора князя М. Г. Рєпніна в Полтаві було організовано перший у місті театр і сюди з Харкова переїхала трупа відомого тоді антрепренера Штейна на чолі з М. С. Щепкіним, Котляревський взяв саме діяльну участь в організації цього театру; у свій час він навіть виконував там обов’язки художнього керівника. Спеціально для цього театру він і написав обидві свої п’єси: комічну оперу «Наталка-Полтавка» і, одноактну комедію «Солдат-чарівник» («Москаль-чарівник»). У 1827 році Іван Котляревський, продовжуючи опікати полтавський «Будинок виховання бідних дворян» в якості його беззмінного наглядача, прийняв на себе ще й піклування місцевими «богоугодними закладами». Обидві ці посади він і займав протягом ряду років - аж до виходу у відставку в 1835 році.
Популярний поет і драматург, постійний член Харківського товариства любителів красного письменства, а з 1821 року - член і петербурзького Вільного товариства любителів російської словесності, український драматург належав до кола найбільш передових представників місцевої дворянської інтелігенції.
Він бував на зборах полтавської масонської ложі «Любов до істини», заснованої в 1818 році; підтримував дружні стосунки з правителем канцелярії генерал-губернатором, членом тієї ж ложі, декабристом М. М. Новиковим, хоча не зовсім поділяв його переконання. Він листувався з М. І. Гнєдемч, О. М. Сомовим; не раз приймав у себе в Полтаві заїжджих літераторів; за спогадами Стеблін-Камінського, у нього бували Гоголь, Погодін, Ізмайлов та інші письменники. Він був добре знайомий з М. С. Щепкіним і навіть брав непряму участь у викупі його з кріпосної неволі.
Іван Котляревський жваво цікавився виданням в Полтаві рукописного сатиричного журналу «Полтавська муха» - журналу, про який Т. Г. Шевченко в повісті «Близнюки» писав, що ця «Муха» була «справжня бджола», нападаюча на «вульгарність або ницість людську».
«Веселий оповідач, душа дружніх компаній, улюбленець дам, шанований чоловіками за свою привітність, гостинність», Котляревський користувався в Полтаві — за спогадами Стеблін-Камінського — загальною симпатією і любов’ю.
Шанованим старожилом прожив Іван Котляревський у Полтаві до глибокої старості; виїжджав з Полтави після 1810 вкрай рідко, і то тільки за службовими потребами. Тут же, в Полтаві, він і помер 29 жовтня (старого стилю) 1838 року, на сімдесятому році життя.
30 серпня 1903 року в Полтаві було урочисто відкрито пам'ятник першому класикові нової української літератури, виконаний відомим скульптором Л. В. Позеном. У своїй промові на цьому святі М. Коцюбинський, характеризуючи роль І. П. Котляревського в розвиткові української культури, підкреслив, що «занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс з попелу, воскресло знову... і голосно залунало по широких світах» із його творів.
Ці слова М. Коцюбинського перегукувалися з поезією Т. Г. Шевченка «На вічну пам'ять Котляревському»:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
- 20 переглядів