Не зважаючи на час проведення заходу (20:00 у будній день) у «Львівській кав’ярні» не вистачило сидінь, тому деякі з найбільших любителів спізнитися слухали поезію стоячи (як і всі виступаючі).
Організатором заходу став поет, «магнумець» Денис Стерн, а засновником всього проекту — дніпропетровський письменник Євген Морі. Як зауважив Денис, це був останній «Салон» у цьому сезоні, але на осінь він готує нові вечори.
Враховуючи обмеження в часі, вечір мав неабияку динаміку. Хорорно-журлива поезія Каті Кролевської змінювалася заглибленістю в себе Макаренка, відвертість Олени Бублик на відхилення від реальності Романа Повзика.
Музичну складову представляв Олександр Ковальов, котрий у акустичній програмі виконав кілька своїх пісень. Останню, вже не свою — «Подаруй світло» гурту «C.К.А.Й.» допомагав виконувати весь зал (слава Богу, слова доволі не складні).
Опісля музики знову залунали вірші. Темпи і динаміка росли. Анна Єгорова і Її поезії говорили про внутрішні зміни. «Останній романтик», Михайло Кишкань, змінювався шукачем людської сутності Дмитром Козуленком, поетичний бородач Андрій Коновалов — винуватцем і затійником всього цього дійства, Денисом Стерном.
Поети торкалися різним тем — і в підводках до своїх віршів, і у самих творах. Звісно, зазвичай на першому місці завжди було кохання, але цього разу воно не домінувало і над соціальними подіями останніх місяців. Говорилося і про революцію, свідками якої стали всі українці, і про загрози війни, і про Росію, і про Крим.
Соціальна роль поетів, певно, і полягає в умінні відобразити події на часі, зафіксувати їх для нащадків, а далі вже спостерігати, наскільки універсальними є Твої надбання, чи влучив Ти в серця людей, щоб вони змогли зберегти це послання на віки.
Хоча від кохання важко втекти. І поетам, і музикантам, і слухачам. Весна ж хазяйнує.
- 3 перегляди
